Темою чергового засідання Комітету процесуального права Асоціації правників України були зміни до процесуальних кодексів, внесені згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» від 15.12.2006 (далі – Закон).

Слід зазначити, що положення цього Закону викликали жваву дискусію серед учасників засідання. В зв’язку з цим хотілося б відзначити декілька моментів, на яких колеги загострили свою увагу.

1. Зміни, які торкнулися Цивільного процесуального кодексу, стосуються розширення підстав для скасування рішень суду в апеляційному і касаційному порядку. При цьому, мова йде про таку підставу, як розгляд справи з порушенням правил виключної підсудності. Хоча, зважаючи на мету Закону та фактичне виключення зі сфери цивільного судочинства питання вирішення корпоративних спорів, мова мала б йти про порушення правил підвідомчості.

2. Олег Маліневський звернув увагу колег на ту обставину, що господарський процес за своїм змістом та формою є спрощеним в порівнянні з цивільним. Зважаючи на те, що господарський процес у нашій державі є спадкоємцем арбітражного процесу, покликаного врегулювати питання вирішення спорів державних підприємств та установ за умов планової економіки, багато «запобіжників» дотримання прав та інтересів осіб при здійсненні судового розгляду справи у ньому відображення не знайшли. Те ж стосується і арсеналу засобів, з допомогою яких суд встановлює обставини справи. Відповідно, вирішення господарськими судами справ, які виникають з корпоративних відносин, за участю фізичних осіб (можливі випадки, коли до кола учасників таких спорів будуть входити лише фізичні особи – наприклад, спори між акціонерами) може призвести до порушення основних засад судочинства.

3. Під час обговорення норм Закону, учасники засідання дійшли до цікавого, на перший погляд абсурдного, висновку. А чи дійсно фізична особа для вирішення спору, який виник з корпоративних відносин, згідно з новою редакцією ГПК має звертатися до господарського суду? Так, перелік суб’єктів, за позовними заявами яких господарський суд порушує справи (ст. 2 ГПК) не включає фізичних осіб.

При цьому, у ст. 1 ГПК зазначено: «У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності». Однак, таких випадків законодавчими актами України фактично не передбачено! Внесений Законом до ГПК новий підпункт 4 частини 1 статті 12 навряд чи можна вважати таким випадком, оскільки мова в ньому йде про «справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств…». Однак, учасником (засновником, акціонером) товариства може виступати юридична особа. У такому разі, зважаючи на відсутність прямо встановленого права саме фізичної особи звертатися до господарського суду, таке право можливо поставити під сумнів.

4. Визначення корпоративних відносин, внесене до Господарського кодексу, може бути предметом маніпуляцій, оскільки містить оціночний характер. Зокрема, до цього призводить сама конструкція цього визначення: «Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав».

5. Аналіз пункту 2 прикінцевих положень Закону виявив неоднакове його розуміння колегами. Цей пункт звучить так: «Після набрання чинності цим Законом заяви і скарги у справах, передбачених абзацом першим пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України, по яких не порушено (не відкрито) провадження, розглядаються господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України». Так, мала місце думка, що у разі, якщо за заявою особи загальним судом вже порушено (відкрито) провадження по справі, яка підпадає під визначення пп.4) ч. 1 ст. 12 ГПК України, цей суд повинен продовжувати розгляд такої справи. Однак, на мій погляд з такою думкою важко погодитися. Зокрема, така справа, згідно з набуттям чинності Законом, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства і, відповідно до п. 1 ст. 205 ЦПК України, суддя має закрити провадження в такій справі. Більше того, згідно з ст. 310 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтями 205 і 207 цього Кодексу.

6. На засіданні колеги також відмітили актуальну статтю щодо норм Закону Олександра Коваля під назвою «Антирейдерский закон: плюсы и минусы», опубліковану в газеті «Юридическая практика» №6 (476) від 06 лютого 2007 року. Як підмітив автор вказаної статті, з редакції п. 4 ст. 12 ГПК України випливає, що загальним судам усе рівно залишаються підвідомчі справи, які випливають, як правило, з корпоративних спорів, зокрема:

- спори за позовами акціонерів – фізичних осіб до реєстратора цінних паперів (якщо акціонерне товариство не є стороною по справі);

- спори, які виникають між кооперативами та іншими юридичними особами, які не є господарськими товариствами та їх членами (учасниками, засновниками), або спори між членами (учасниками, засновниками) таких юридичних осіб та учасниками (засновниками) господарських товариств, чи господарськими товариствами, чи між собою;

- спори, пов’язані з призначенням (обранням), припиненням, зупиненням повноважень та відповідальністю осіб, які входять до складу органів управління і контролю господарських товариств тощо, а також осіб, які входять до колегіальних виконавчих органів або виконуючих функції одноосібного виконавчого органу господарських товариств тощо.