Проведення процедур врегулювання сумнівної або безнадійної заборгованості є одним з найпроблемніших питань в сфері оподаткування.

В цій статті я б хотіла зупинитися на застосуванні норм пп.12.1.5 п.12.1 ст.12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Підпунктом 12.1.5 п.12.1 ст.12 Закону „Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено наступне.

Платник податку - покупець зобов'язаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій:

а) або 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором або визнаною претензією;

б) або 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Не виникає особливих труднощів у застосуванні цього пункту у разі, коли покупець не оскаржує рішення суду, яким була визнана його заборгованість перед позивачем (кредитором). Однак, в більшості випадків, покупці користуються своїм правом на апеляційне оскарження такого судового рішення, і вже тут виникають питання.

Спираючись на підпункт «б» податкові органи доволі зазвичай відстоюють позицію про те, що в будь-якому разі, якщо рішенням суду першої інстанції, позов продавця задовольняється, покупець повинен на 30 календарний день після дня прийняття такого рішення збільшити свої валові доходи.

Обираючи такий підхід, податківці наче навмисно ігнорують те, що законодавець чітко встановив, що обов’язок покупця збільшити свої валові доходи виникає лише щодо визнаної заборгованості.

Відповідно до господарського процесуального права України, визнання судом заборгованості відповідача перед позивачем встановлюється виключно рішенням господарського суду.

Однак коли рішення суду має якісь правові наслідки? Не виникає сумніву, що -лише після набрання ним законної сили.

Згідно ч.3 ст.85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Отже, відповідно до господарського процесуального права України, до того, як судове рішення набере законної сили, всі висновки суду першої інстанції не тягнуть за собою виникнення будь яких прав та обов’язків для сторін справи, в тому числі і щодо нарахування податкових зобов’язань.

Таким чином, до набрання судовим рішенням законної сили суму заборгованості покупця перед продавцем не можна вважати визнаною судом заборгованістю, а це означає, що до цього моменту у покупця не має жодних правових підстав для віднесення суми такої заборгованості до складу валового доходу.

Звідси випливає висновок, що 30-денний термін повинен відраховуватися з дати прийняття того рішення суду, яке набрало законної сили.

У випадку коли покупцем оскаржується рішення суду першої інстанції, яким було задоволено позов покупця про стягнення заборгованості, а суд апеляційної інстанції залишив апеляційну скаргу такого покупця (відповідача) без задоволення, обов’язок покупця збільшити свої валові доходи виникає лише на 30-й день з дня прийняття відповідної постанови апеляційним судом.

Необхідно зазначити, що останнім часом таку позицію стали визнавати не тільки господарські суди, але й деякі податкові органи, зокрема, Державна податкова адміністрація м. Києва.