Юридическая фирма АРКА: Консультації. Юридические услуги, юридическое сопровождение, судебные споры

Практичні питання застосування Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 23 червня 2005 року № 2711-IV

І. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАКОНУ №2711

1. Чи дозволяє чинне законодавство України, зокрема Закон України “Про електроенергетику” та Закон України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», здійснювати розрахунки за електричну енергію, що проводяться на підставі положень останнього закону, шляхом перерахування коштів на рахунок зі спеціальним режимом використання ДП "Енергоринок" тим учасником розрахунків, який не є членом Оптового ринку електричної енергії України?

Відповідно до ч. 4 ст. 15-1 Закону України “Про електроенергетику” кошти за електричну енергію, продану на ОРЕ, перераховуються виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії. При цьому, чинним законодавством України не передбачено будь-яких механізмів, які б унеможливлювали здійснення розрахунків за електричну енергію суб’єктом господарської діяльності, зокрема, таким, що не є членом Оптового ринку електричної енергії України. У уповноваженого банку відсутні правові підстави для повернення коштів, перерахованих на поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії, у разі, якщо вони перераховуються за продану на ОРЕ електроенергію.

Отже, вважаємо, що з метою здійснення розрахунків згідно з Законом № 2711 учасник розрахунків, зокрема, такий, що не є членом Оптового ринку електричної енергії України, може здійснювати розрахунки за електричну енергію шляхом перерахування коштів на рахунок зі спеціальним режимом використання ДП "Енергоринок".

2. Чи підлягає застосуванню Міжвідомчою комісією з погашення заборгованості підприємств ПЕК Указ Президента «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» № 1529/99 від 03.12.1999 р. в якості одного з документів, що підтверджує перебування юридичної особи в процесі ліквідації, відповідно до п. 30 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження заборгованості, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії» № 191 від 22.02.2006 р. та абз. 2 пп. «а» п. 9.1.2. Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» № 2711 від 23.06.2005 р.?

Відповідно до абз. 2 пп. «а» п. 9.1.2. Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» № 2711 від 23.06.2005 р. (далі - Закон № 2711) дозволяється списання заборгованості за енергоносії юридичних осіб, що перебувають у процесі ліквідації відповідно до указів Президента України, рішень Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, у яких відсутні правонаступники та заборгованість виникла внаслідок недостатності майна цих юридичних осіб для задоволення вимог підприємств паливно-енергетичного комплексу.

Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» № 1529/99 від 03.12.1999 р. передбачає заходи щодо реформування аграрного сектора економіки. Одним з напрямків реалізації цих заходів є створення на основі колективних сільськогосподарських підприємств, приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств тощо. Вважаємо, що на підставі цього Указу Президента відбувається не ліквідація колективних сільськогосподарських підприємств, а їх реорганізація.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації (за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом).

Передбачений в п. 30 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження заборгованості, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії» № 191 від 22.02.2006 р. перелік документів, який повинна подати юридична особа, яка перебуває у процесі ліквідації підприємству ПЕК та аналіз абз. 2 пп. «а» п. 9.1.2. Закону № 2711, дають змогу зробити висновок, що підлягає списанню заборгованість за електроносії саме тих юридичних осіб, що перебувають в процесі ліквідації, однак не реорганізації.

Вважаємо, що в абз. 2 пп. «а» п. 9.1.2. вищевказаного Закону мається на увазі випадок, коли Указ Президента України є рішенням щодо ліквідації конкретної юридичної особи чи осіб.

Зважаючи на вищевикладене, можна зробити висновок про те, що на підставі Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» № 1529/99 від 03.12.1999 р. відбувається не ліквідація, а реорганізація підприємств, і цей Указ не можна вважати одним з документів, що підтверджує перебування юридичної особи в процесі ліквідації, в розумінні Постанови Кабінету Міністрів України № 191 від 22.02.2006 р.

3. Якими документами необхідно підтверджувати ліквідацію підприємства?

Юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, за рішенням суду або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 110 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»).

Відповідно, підтвердити триваючий процес ліквідації підприємства можуть вище перераховані рішення.

4. Які органи повинні надавати довідки про правонаступників юридичної особи?

В перелік відомостей, що вносяться до Єдиного державного реєстру, включаються відомості щодо припинення юридичної особи (ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»). Для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення, юридична особа подає державному реєстратору заповнену реєстраційну картку, в якій вказується форма реорганізації та дані про правонаступника. Відповідно до ч. 10 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня від дати державної реєстрації припинення юридичної особи зобов'язаний надіслати відповідним органам статистики, повідомлення про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості реєстраційної картки.

До переліку послуг, які надаються органами державної статистики на платній основі відноситься надання відомостей з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (п. 12 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про проведення статистичних спостережень та надання органами державної статистики послуг на платній основі» № 1659 від 08.11.2000).

Отже, саме органи статистики надають інформацію про юридичну особу, що міститься в ЄДРПОУ, зокрема форму реорганізації підприємства-попередника та відомості про юридичну особу правонаступника.

5. Чи можна вважати, що Постанова КМУ «Про затвердження Порядку перерахування у 2006 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання і водовідведення, затверджених для населення» від 22.05.2006 року № 705 прийнята на виконання Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 23.06.2005 року № 2711-IV?

Вважаємо, що Постанова КМУ «Про затвердження Порядку перерахування у 2006 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання і водовідведення, затверджених для населення» від 22.05.2006 року № 705 (далі – Порядок) не належить до переліку нормативних актів, прийнятих на виконання Закону № 2711. Такий висновок обґрунтовується наступним.

По-перше, слід зазначити різні сфери правового регулювання вищевказаних нормативних актів. Так, відповідно до ст. 2 Закону № 2711, дія цього Закону поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії. Натомість, Порядок затверджено на реалізацію ст. 116 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік». Порядок визначає механізм перерахування у 2006 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах (без податку на додану вартість) на теплову енергію (виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, послуги з централізованого теплопостачання та гарячого водопостачання), послуги з водопостачання і водовідведення, що постачалися населенню, яка утворилася у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання і водовідведення тарифам, затвердженим органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

По-друге, в нормативних актах, прийнятих саме на реалізацію Закону № 2711, міститься пряме посилання на цей Закон, наприклад, у Постанові КМ України № 191 від 22.02.2006 р., Постанові КМ України № 192 від 22.02.2006 р. Постанова КМУ «Про затвердження Порядку перерахування у 2006 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання і водовідведення, затверджених для населення» від 22.05.2006 року № 705 такого посилання не містить.

6. Відповідно до ст.1 Закону №2711, термін «заборгованість» у цьому Законі вживається у наступному значенні: «підтверджена учасниками розрахунків на розрахункову дату сума коштів, яка, зокрема, підлягає сплаті за товари, роботи (послуги), спожиті у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, відповідно до укладених договорів або з інших підстав, передбачених законом, у тому числі суми пені, штрафних та фінансових санкцій, але не сплачена.

Чи мав в даному випадку законодавець на увазі, що заборгованість повинна виникнути за товари, які відповідно до ст.185 Цивільного кодексу України є споживними речами, що внаслідок одноразового їх використання знищуються або припиняють існувати у первісному вигляді, чи заборгованість може виникнути і за товари, що є неспоживними речами?

Чинне законодавство України не надає визначення понять «споживати» або «спожиті». У зв’язку з цим вважаємо за доцільне за визначенням цих понять звернутися до Великого тлумачного словника сучасної української мови (Голов. ред. В.Т.Бусел, редактори-лексикографи: В.Т.Бусел, М.Д.Василега-Дерибас, О.В.Дмитрієв, Г.В.Латник, Г.В.Степенко. - К.: Ірпінь: ВТФ "Перун", 2005.):

Виходячи з наведеного вище визначення можна дійти висновку, що під товарами, спожитими в процесі виробництва (передачі транспортування, постачання) енергоносіїв слід розуміти товари, використані (витрачені) в процесі виробництва (передачі і т.д.) енергоносіїв.

Таким чином, враховуючи те, що під споживанням товарів розуміється не тільки їх витрачання в процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, а і їх використання у зазначених процесах, можна дійти висновку, що поняття «споживні товари» та «спожиті товари» не є тотожними.

7. Що є критерієм віднесення товарів до таких, що споживаються у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв? Чи є таким критерієм те, що товари придбавались суб’єктом господарювання для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та їх вартість відносилась до валових витрат такого суб’єкта господарювання відповідно до п. 5.1. ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”?

Відповідаючи це питання, вимушені визнати, що, нажаль, законодавець ані в Законі №2711, ані в підзаконних актах, виданих на виконання цього Закону, не навів переліку критеріїв віднесення товарів до таких, що споживаються в процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв.

Крім того, Закон №2711 та підзаконні акти, видані на виконання цього Закону, не містять визначення понять «товари» та «процес виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв».

В результаті наявності таких прогалин у законодавчому регулюванні цих питань, надати однозначну відповідь на друге запитання практично неможливо, оскільки наявні норми Закону №2711 допускають їх багатозначне трактування.

Так, очевидним є те, що у Законі №2711 під товарами здебільшого розуміються енергоносії. Разом з тим одночасне вживання в багатьох статтях закону понять «товари» та «енергоносії» надає підстави дійти висновку, що в Законі №2711 під товарами розуміються не тільки енергоносії, але і інші товари.

Закон №2711 також не надає визначення словосполучення «процес виробництва (передачі і т.д.) енергоносіїв», у зв’язку з чим також можливе неоднозначне тлумачення цього терміну. Наприклад, у буквальному значенні, це є безпосереднім технологічним процесом виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв. У більш широкому значені цей термін вживається, як визначення всієї господарської діяльності виробника, постачальника і т.д. енергоносіїв.

На нашу думку, яка сформована спираючись, перш за все, на мету Закону №2711, при вирішенні питання про належність товарів до таких, що споживаються в процесі виробництва (передачі і т.д.) енергоносіїв, термін «процес виробництва (передачі і т.д) енергоносіїв» необхідно розуміти у його буквальному значенні.

Отже, на нашу думку, товарами, спожитими у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв є товари, що використовуються (витрачаються) безпосередньо у технологічному процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв.

8. Чи відносяться легкові автомобілі, будівельні матеріали та інше, що безпосередньо не споживається у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, придбані підприємством ПЕК, до товарів, спожитих у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв?

Відповідь на це запитання випливає з висновків, викладених вище. На нашу думку, заборгованість за товари, що безпосередньо не стосуються вищезазначених процесів, не є товарами, спожитими в процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв. Разом з тим, внаслідок наявності досить об’єктивних складнощів у визначенні критеріїв віднесення товарів, до таких, що споживаються у вище зазначених процесах, розробити єдиний підхід до вирішення цього питання також вбачається досить складним.

Так, на нашу думку, будівельні матеріали, що використовуються для будівництва та ремонту споруд чи будівель, які безпосередньо використовуються в процесі виробництва (передачі і т.д) енергоносіїв, слід вважати товарами, що споживаються у зазначених вище процесах. Разом з тим, інші будівельні матеріали, тобто такі, що не використовуються для будівництва та ремонту виробничих приміщень та споруд, не є такими товарами.

Так само, на нашу думку, не відносяться до товарів, що споживаються в процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв легкові автомобілі.

Підсумовуючи викладене, вважаємо за необхідне зазначити, що внаслідок існування прогалин у законодавстві, відповіді на поставлені запитання не є однозначними і можуть буде надані лише в результаті становлення певної практики застосування норм Закону №2711 або у разі отримання відповідних роз’яснень від уповноважених органів

9. Чи мав законодавець на увазі, що грошовими вимогами, які виникли у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) є лише вимоги сплатити заборгованість за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги? Чи можна вважати грошовими вимогами, які виникли у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) вимоги поручителя до кредитора повернути грошові кошти в наслідок визнання договору поруки недійсним після виконання поручителем свого зобов’язання перед кредитором?

На нашу думку, вимоги поручителя до кредитора повернути грошові кошти у наслідок визнання договору поруки недійсним після виконання поручителем свого зобов’язання перед кредитором не можна вважати вимогами, які виникли у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг).

Це твердження випливає з того, що підставою вимог поручителя (обставинами на яких ґрунтуються таки вимоги), в даному випадку, є не договір поставки (виконання робіт, надання послуг), а факт володіння кредитором грошовими коштами поручителя без достатньої на те підстави, який має місце внаслідок визнання договору поруки недійсним.

ІІ. ПИТАННЯ ПІДТВЕРДЖЕННЯ ЗАБОРГОВАНОСТІ

1. На підставі якого переліку документів територіальні комісії повинні приймати рішення щодо узгодження обсягів заборгованості населення згідно абз.10 пп. «а» п. 9.1.2 ст. 9 Закону № 2711?

Згідно з п. 6.4. Закону № 2711 порядок підтвердження заборгованості при застосуванні різних механізмів її погашення на умовах, визначених цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Таким порядком повинні бути визначені склад документів, які необхідні для підтвердження заборгованості при застосуванні кожного механізму погашення заборгованості, визначеного цим Законом

Пунктом 27 Постанови КМУ № 191 передбачено, що підтвердженням заборгованості населення за спожиту електричну енергію та природний газ є погоджений громадянином акт про наявність та розмір заборгованості.

Якщо ж боржник не погоджує акт і не відмовляє в його погодженні, вважаємо за доцільне скористатися приписами п. 28 зазначеної вище Постанови, в силу яких, суми заборгованості населення за енергоносії, не погоджені відповідно до пункту 27, встановлюються (уточнюються) постачальниками шляхом складення зведеного реєстру наявності та розмірів заборгованості населення за енергоносії за формою, затвердженою Міжвідомчою комісією. Зведений реєстр складається за даними облікових карток споживачів електричної енергії та природного газу.

Щодо документів, які свідчать про те, що строк позовної давності не сплинув, слід зазначити наступне. В залежності від умов договору реструктуризації боргу, перелік документів, які засвідчують, що строк позовної давності не сплинув, в кожному конкретному випадку буде відрізнятись.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, в залежності від умов договору, зокрема його положень щодо терміну виконання споживачем грошового зобов’язання, такими документами можуть бути договори реструктуризації боргу, графіки погашення заборгованості, первинні бухгалтерські документи, що засвідчують утворення заборгованості.

1. Чи підпадають під дію Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» № 2711 від 23.06.2005 р. юридичні особи, ліквідовані за рішенням суду та чи може бути списана кредиторська заборгованість по ним?

Відповідно до абз. 2 пп. «а» п. 9.1.2. Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» № 2711 від 23.06.2005 р. (далі - Закон № 2711) дозволяється списання заборгованості за енергоносії юридичних осіб, що перебувають у процесі ліквідації або ліквідовані відповідно до указів Президента України, рішень Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, у яких відсутні правонаступники та заборгованість виникла внаслідок недостатності майна цих юридичних осіб для задоволення вимог підприємств паливно-енергетичного комплексу.

Пункт 30 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження заборгованості, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії» № 191 від 22.02.2006 р. (далі - Постанова КМУ № 191)передбачає перелік документів, який повинна подати юридична особа, яка перебуває у процесі ліквідації. Такими документами є зокрема, копія указу Президента України, рішення Кабінету Міністрів України, іншого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, відповідно до якого прийнято рішення про ліквідацію юридичної особи та копію рішення органу управління юридичної особи про її ліквідацію.

Зважаючи на вищевикладене, можна зробити висновок, що під дію абз. 2 пп. «а» п. 9.1.2. Закону № 2711 не підпадають юридичні особи, ліквідовані за рішенням суду. Вважаємо, що в абз. 2 пп. «а» п. 9.1.2. вищевказаного Закону мається на увазі випадок, коли ліквідація юридичної особи здійснюється саме згідно з відповідним указом Президента України, рішенням Кабінету Міністрів України, іншого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування щодо ліквідації конкретної юридичної особи чи осіб.

Відповідно, заборгованість юридичних осіб, ліквідованих за рішенням суду, не може списуватись в порядку, передбаченому Законом № 2711.

2. Чи підпадає під дію ст.9 Закону № 2711 рішення суду, де ініціатором позову про скасування державної реєстрації підприємства виступають органи податкової служби, які є органами виконавчої влади?

На нашу думку ст. 9 Закону № 2711 містить вичерпний перелік підстав та причин, за наявності яких можливе списання заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу, які внесені до Реєстру. Однією з таких причин є недостатність коштів та майна юридичних осіб, які перебувають у процесі ліквідації або ліквідовані відповідно до указів Президента України, рішень Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і в яких відсутні правонаступники. Незважаючи на те, що органи податкової служби є органами виконавчої влади, вони не уповноважені приймати рішення щодо ліквідації підприємств. Крім того, в даному випадку рішення про ліквідацію прийняв суд, а не орган виконавчої влади.

Отже, вважаємо, що рішення суду, де ініціатором позову про скасування державної реєстрації підприємства виступають органи податкової служби, не підпадають під дію абз. 2 пп. «а» п. 9.1.2. Закону № 2711.

3. Який порядок погодження з державними та іншими органами процедури списання заборгованості на підставі пп.«а», «б» п.9.1.1 ст. 9 Закону № 2711 від 23.06.2005 року?

Відповідно до ст. 6 Закону № 2711 однією з умов застосування кожного механізму погашення заборгованості, встановленого цим Законом, є підтвердження учасниками розрахунків сум заборгованості в тій частині, яку передбачається погасити на умовах, визначених цим Законом (в даному випадку в частині, яку планується списати на підставі пп.«а», «б» п. 9.1.1 ст. 9 Закону).

У процесі підтвердження заборгованості учасниками розрахунків самостійно в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, на підставі відповідних документів встановлюються та уточнюються суми дебіторської та кредиторської заборгованостей, що підлягають погашенню.

На виконання вимог ст. 6 Закону № 2711 Постановою Кабінету Міністрів України 22 лютого 2006 року був затверджений Порядок підтвердження заборгованості, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії (далі – Порядок).

Згідно з Порядком процес підтвердження заборгованості передбачає встановлення (уточнення) сум заборгованості учасником розрахунків - ініціатором підтвердження заборгованості (далі - ініціатор) самостійно на підставі підтвердних документів (договорів, рахунків-фактури, накладних та інших документів, що підтверджують наявність господарських відносин і заборгованості в учасників розрахунків) та складення акта про наявність та розмір заборгованості, який є підставою для погашення заборгованості на умовах, визначених Законом.

1) ініціатор подає іншому учаснику розрахунків складені ним два примірники акта про наявність та розмір заборгованості (форма якого встановлюється Міжвідомчою комісією), якщо інше не встановлено цим Порядком;

2) учасник розрахунків у семиденний строк після надходження акта про наявність та розмір заборгованості, якщо інше не встановлено цим Порядком, повертає ініціатору погоджений один примірник акта або надсилає відмову в його погодженні із зазначенням причин.

Строк дії акта про наявність та розмір заборгованості у разі списання заборгованості на підставі пп.«а», «б» п. 9.1.1 ст. 9 Закону № 2711 становить тридцять днів після його погодження учасниками розрахунків.

У разі незгоди одного з учасників розрахунків із сумами заборгованості, встановленими (уточненими) ініціатором, учасники розрахунків разом визначають іншу суму, на яку складають акт про наявність та розмір заборгованості, що погоджується усіма учасниками розрахунків.

Вищезазначене свідчить про те, що учасники розрахунків самостійно підтверджують наявність та розмір заборгованості, яку планується списати на умовах Закону № 2711.

При цьому необхідно враховувати особливості підтвердження окремих видів заборгованості, що відповідно до Закону дозволяється списати.

Так, п. 36 Порядку визначені особливості підтвердження заборгованості по зобов’язаннях, за якими існують рішення судових органів (пп.«б» п. 9.1.1 ст. 9 Закону № 2711), відповідно до якого суми заборгованості встановлюються (уточнюються) суб’єктами господарської діяльності – учасниками розрахунків самостійно на підставі:

· копії рішення суду щодо заборгованості за енергоносії та послуги з їх передачі (транспортування) та/або постачання, засвідченої керівником або іншою уповноваженою особою суб'єкта господарської діяльності - учасника розрахунків та скріпленої печаткою;

· копії виконавчого документа, виданого судом на виконання рішення суду щодо заборгованості за енергоносії та послуги з їх передачі (транспортування) та/або постачання, засвідченої керівником або іншою уповноваженою особою суб'єкта господарської діяльності - учасника розрахунків та скріпленої печаткою;

· у разі переривання строку давності пред'явлення виконавчого документа до виконання - документів, що підтверджують таке переривання.

За результатами встановлення (уточнення) сум зазначеної заборгованості суб'єкт господарської діяльності - учасник розрахунків складає акт про наявність та розмір заборгованості в одному примірнику.

Вважаємо за необхідне зазначити, що п. 6.4 ст. 6 Закону № 2711 передбачається створення Міжвідомчої комісії з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу для затвердження визначених учасниками розрахунків обсягів заборгованості, які підлягають списанню та/або погашенню з частковою оплатою відповідно до статей 8, 9 цього Закону.

Звертаємо Вашу увагу на те, що Порядком не передбачене затвердження Міжвідомчою комісією сум заборгованості, встановлених (уточнених) учасниками розрахунків, які передбачається списати на підставі пп.. «а», «б» п. 9.1.1ст. 9 Закону.

В даному випадку до компетенції Міжвідомчої комісії віднесений розгляд спірних питань, що виникають між учасниками розрахунків під час підтвердження заборгованості, крім тих, що стосуються строків виникнення та встановлення сум заборгованості. Для цього учасники розрахунків надсилають до Міжвідомчої комісії лист разом з копіями необхідних документів, які вона не пізніше ніж протягом семи днів після їх надходження розглядає і надсилає учасникам розрахунків свої висновки і рекомендації.

Таким чином, у випадку списання заборгованості по зобов’язаннях, за якими минув строк позовної давності (пп. «а» п. 9.1.1 ст. 9 Закону № 2711), а також за якими існують рішення судових органів (пп. «б» п. 9.1.1 ст. 9 Закону № 2711), учасники розрахунків самостійно встановлюють та уточнюють суми дебіторської та кредиторської заборгованостей, що підлягають погашенню. Для списання вищезазначених сум заборгованості не потребується погодження державного чи будь-якого іншого органу, в тому числі, Міжвідомчої комісії.

4. Який порядок списання заборгованості на підставі пп. «а», «б» ст. 9 Закону № 2711 у випадку перебування майна підприємства у податковій заставі?

Відповідно до п. 8.6.1 ст. 8 Закону України від 21.12.2000 року «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі – Закон № 2181), платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом, а саме:

а) купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні;

б) використання об'єктів нерухомого чи рухомого майна, майнових чи немайнових прав, а також коштів для здійснення прямих чи портфельних інвестицій, а також цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, надання гарантій, поручительств, уступлення вимоги та переведення боргу, виплату дивідендів, розміщення депозитів або надання кредитів;

в) ліквідації об'єктів нерухомого або рухомого майна, за винятком їх ліквідації внаслідок обставин непереборної дії (форс-мажорних обставин) або відповідно до рішень органів державного управління.

Крім того, пунктом 8.6.2 встановлено, що платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, має право здійснювати операції з коштами без їх узгодження з податковим органом, за винятком використання об'єктів нерухомого чи рухомого майна, майнових чи немайнових прав, а також коштів для здійснення прямих чи портфельних інвестицій, а також цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, надання гарантій, поручительств, уступлення вимоги та переведення боргу, виплату дивідендів, розміщення депозитів або надання кредитів.

5. Чи можливо списати заборгованості з відрахувань на дорожні роботи з урахуванням стягнутих судом штрафних санкцій та судових витрат, на підставі Закону України «Про заходи, спрямовані на стале функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 23.06.2005 року (далі – Закон№2711)?

Право на списання заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу та умови такого списання передбачені пп.9.1.1 п.9.1 ст.9 цього Закону.

Згідно з вищезазначеною нормою, дозволяється списання заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу, які внесені до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, що беруть участь у процедурі погашення заборгованості, у складі:

а) заборгованості по зобов'язаннях за енергоносії та послуги з їх передачі (транспортування) та/або постачання, за якою не минув строк позовної давності та яка виникла з причин, перелік яких зазначений у Законі;

б) заборгованості по зобов'язаннях за товари, роботи (послуги), спожиті у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, за якими минув строк позовної давності;

в) сум пені, штрафних та фінансових санкцій, нарахованих, але не сплачених, відповідно до законодавства України на суми податкових зобов'язань, що входять до складу податкового боргу, зафіксованого на розрахункову дату;

г) сум обов'язкових платежів до Державного інноваційного фонду та зборів на фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування, що підлягали сплаті станом на 1 вересня 2002 року.

Як вбачається зі змісту питання, заборгованість складається з основного боргу, пені, державного мита та збору за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Отже, безпосередньо заборгованістю зі збору на фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування, є сума основного боргу, яка і підлягає списанню на підставі пп. «г» пп.9.1.1 п.9.1. ст.9 Закону №2711.

Сума пені не є безпосередньо заборгованістю зі збору на фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування, а отже, на нашу думку не може бути списана на підставі цієї норми.

Разом з тим, вважаємо, що сума пені може бути списана на підставі пп. «в» пп.9.1.1 п.9.1. ст.9 Закону, що випливає із наступного.

У ст.1 Закону №2711 визначено, що терміни «податковий бог» та «податкове зобов’язання» вживаються у значенні відповідно до Закону України «Про порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року (далі – Закон №2181).

Поняття «податкового зобов’язання» та «податкового боргу» визначені у п.1.2 та п.1.3 ст.1 Закону №2181.

Податкове зобов’язання є зобов’язанням платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені Законом України «Про порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та іншими законами України.

Податковим боргом є податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Відрахування та збори на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування були передбачені Законом України від 25.06.1991 року «Про систему оподаткування» в редакції, яка діяла до 1 січня 2000 року. Тому суму заборгованості з відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування (із врахуванням пені), що виникла до 01.01.2000 року можна вважати податковим боргом, а отже можна і списати відповідно до Закону №2711.

Разом з тим, вважаємо за необхідне повідомити, що Державна податкова адміністрація України додержується думки, що кредиторська заборгованість не може бути списана, якщо стягнення такої заборгованості відбувається на підставі рішення суду. В обґрунтування цього ДПА України посилається на ст.124 Конституції України, що встановлює обов’язковість судових рішень (Лист від 23.04.2002р.№335/3/24-1111).

Вважаємо таке твердження ДПА України не зовсім обґрунтованим, оскільки Закон №2711 не ставить можливість списання заборгованості в залежність від того, чи є рішення суду щодо цієї заборгованості чи немає.

Крім того, необхідно зазначити, що заборгованість з відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування могла виникнути лише у період до 01.01.2000р. Отже, заборгованість, визнана судом, є єдиною не списаною на теперішній час заборгованістю з цього платежу, оскільки заборгованість, щодо якої немає судового рішення, мала бути списаною ще до прийняття Закону №2711, як така, за якою минув строк позовної давності або згідно з ст.18 Закону №2181.

Звертаємо увагу, що при врегулюванні зазначеного питання Законом не передбачена можливість списання витрат по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6. Чи можна списувати заборгованість за електроенергію споживачів обленерго відповідно до пп. «б» п.9.1.2 ст. 9 Закону України від 23.06.2005р. № 2711?

Відповідно до пп. «б» п. 9.1.2 ст. 9 Закону України. № 2711, дозволяється списання заборгованості по зобов’язаннях за товари, роботи (послуги), спожиті у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, за якими минув строк позовної давності.

Зазначаємо, що заборгованість за електроенергію споживачів ВАТ обленерго не є заборгованістю по зобов’язаннях за «товари, роботи (послуги), спожиті у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв» за своїм визначенням. Вважаємо, що на підставі цього пункту здійснюється списання заборгованості суб’єктів господарювання, які здійснюють виробництво (видобуток), передачу (транспортування) та/або постачання енергоносіїв.

Отже, списання заборгованості споживачів обленерго не може бути здійснено на підставі пп. «б» п. 9.1.2 ст. 9 Закону України від 23.06.2005 р. № 2711.

Разом з тим, списання такої заборгованості на умовах, визначених Законом № 2711, можливе на підставі пп. «а» та «б» п. 9.1.1 ст. 9 Закону№2711, якими дозволяється списання заборгованості суб’єктів господарської діяльності – учасників розрахунків у складі:

1) заборгованості по зобов’язаннях за енергоносії та послуги з їх передачі (транспортування) та/або постачання, за якими минув строк позовної давності;

2) заборгованості по зобов’язаннях за енергоносії та послуги з їх передачі (транспортування) та/або постачання, за якими існують рішення судових органів, щодо яких минув строк пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Звертаємо увагу, що можливість списання заборгованості за електроенергію споживачів обленерго, за якою минув строк позовної давності, а також заборгованості споживачів обленерго по зобов’язаннях за енергоносії та послуги з їх передачі (транспортування) та /або постачання, за якими існують рішення судових органів, щодо яких минув строк пред’явлення виконавчого документа до виконання на умовах, визначених пп. а) та «б» п. 9.1.1 ст. 9 Закону №2711, дозволяється у разі, якщо такими споживачами є суб’єкти господарської діяльності – учасники розрахунків.

Закон №2711 визначає учасників розрахунків як підприємства паливно-енергетичного комплексу, суб’єкти господарської діяльності, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, державні цільові фонди, Державний комітет України з державного матеріального резерву, правонаступники ліквідованих фондів, що були передбачені законодавством, розпорядник цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України, які мають дебіторську або кредиторську заборгованість та здійснюють заходи щодо її погашення на умовах, визначених цим Законом.

7. Чи включаються суми списаної заборгованості споживачів обленерго до складу валових витрат?

Пункт 9.2 ст.9 Закону № 2711 встановлює, що при погашенні платниками податків заборгованості у складі, визначеному статтею 9, що підтверджена за встановленим порядком, суми такої заборгованості не включаються до валових витрат кредиторів та до валового доходу дебіторів, штрафні санкції не нараховуються.

На підставі вищевикладеного можна зробити висновок про те, що у разі списання заборгованості споживачів на підставі пп. «а» та «б» п. 9.1.1 ст. 9 Закону №2711, суми цієї заборгованості не включаються до валових витрат обленерго, а також не нараховуються штрафні санкції.

Згідно з п.9.3 Закону № 2711 при списанні платниками податків – учасниками розрахунків заборгованості, визначеної цією статтею, не застосовується порядок врегулювання безнадійної заборгованості, встановлений статтею 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

На наш погляд, зазначена норма закону стосується операцій, які викладені в пп.12.1.2 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон про прибуток). Згідно з абзацом б) пп.12.1.2 ст. 12 Закону про прибуток визначено, що платник податку – продавець зобов’язаний збільшити валовий дохід відповідного податкового періоду на суму заборгованості (її частини), попередньо віднесеної ним до складу валових витрат згідно з підпунктом 12.1.1, у разі коли протягом такого податкового періоду відбувається будь-яка з таких подій: б) сторони договору у досудовому порядку досягають згоди щодо продовження строків погашення заборгованості чи списання всієї суми заборгованості або її частини (крім випадків укладення мирової угоди в межах процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, визначених законом).

Тобто у випадку, якщо в рамках Закону № 2711 учасник розрахунків прийняв рішення про списання заборгованості, що раніше регулювалася нормами ст.12 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», така сума заборгованості не буде включатись до складу валових доходів.

ІV. ПИТАННЯ ПРОВЕДЕННЯ ВЗАЄМОРОЗРАХУНКІВ

1. Чи обмежуються випадки, коли можливо перевести борг за електроенергію для проведення взаєморозрахунків, лише випадками, передбаченими п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу»,” або можливо застосувати загальні засади заміни сторони у зобов’язанні, встановлені законодавством України?

Пунктом 7.3. ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» передбачено, що для розширення сфери застосування механізму проведення взаєморозрахунків для погашення заборгованості за електричну енергію дозволяється переведення заборгованості у межах сум заборгованості, підтвердженої на розрахункову дату, з одного суб'єкта господарської діяльності - споживача електричної енергії на іншого суб'єкта господарської діяльності за умови, що останній має грошові вимоги в сумі, що дорівнює кредиторській заборгованості споживача електричної енергії, до оптового постачальника електричної енергії або виробника електричної енергії і такі грошові вимоги виникли у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг).

Вважаємо, що у разі переведення боргу за електроенергію з метою його подальшого погашення через застосування механізмів, передбачених Законом №2711, до умов такого переведення необхідно застосовувати умови п. 7.3 ст. 7 Закону №2711, тобто, дотримуватися зазначених у цьому пункті вимог.

Разом з тим, суб’єкти господарювання, які мають заборгованість за електроенергію, не обмежені в реалізації свого права на застосування угод переведення боргу згідно з нормами цивільного законодавства в усіх інших випадках.

2. Чи передбачено чинним законодавством переведення боргу з одного підприємства ПЕК на інше, якщо такий борг встановлено рішенням господарського суду?

У пункті 10 Листа Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів» від 01.07.96 р. № 01-8/241 міститься роз’яснення з питання, чи підлягає задоволенню вимога особи, якій кредитор уступив своє право стягти з боржника суму, присуджену кредиторові за рішенням арбітражного суду. Відповідь на це запитання полягає в тому, що у статті 197 Цивільного кодексу УРСР (ст. 512 Цивільного кодексу України) йдеться про уступку вимоги кредитора іншій особі, а не про уступку цій особі права стягнення за рішенням суду. Чинне законодавство не надає стягувачеві права уступити виконання судового рішення іншій особі. Отже кредитор може уступити право вимоги тільки до прийняття рішення судом.

Застосовуючи викладені вище судові роз’яснення, можна зробити висновок, що боржник може укласти договір щодо переведення боргу лише до прийняття рішення суду.

Відповідно до судової практики, яка на сьогодні склалась, допускається заміна сторони у разі її вибуття у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні, але виключно з тієї підстави, коли це сталося внаслідок реорганізації підприємства чи організації. Згідно з положеннями ч. 4 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження у разі вибуття однієї з сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду заявою про заміну сторони її правонаступником (Див. також: Постанову Верховного Суду України від 05.10.2004 р. у справі № 6/408 та Постанову Вищого господарського суду України № 10-22/278 від 18.10.2005 р.).

3. Чи дозволяє чинне законодавство України, в тому числі Закон України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» № 2711 від 23.06.2006 р., переведення боргу з одного постачальника електричної енергії за регульованим тарифом на іншого постачальника електричної енергії за регульованим тарифом або на іншого суб’єкта господарювання (перед яким у виробника електричної енергії чи оптового постачальника немає заборгованості)?

Пунктом 7.3 ст.7 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» (далі – Закон) встановлено, що для розширення сфери застосування механізму проведення взаєморозрахунків для погашення заборгованості за електричну енергію дозволяється переведення заборгованості за електричну енергію в порядку, визначеному чинним законодавством, у межах сум заборгованості, підтвердженої на розрахункову дату, з одного суб'єкта господарської діяльності - споживача електричної енергії на іншого суб'єкта господарської діяльності за умови, що останній має грошові вимоги в сумі, що дорівнює кредиторській заборгованості споживача електричної енергії, до оптового постачальника електричної енергії або виробника електричної енергії і такі грошові вимоги виникли у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) до розрахункової дати.

Законом № 2711 не передбачена можливість переведення боргу з одного постачальника електричної енергії за регульованим тарифом на іншого постачальника електричної енергії за регульованим тарифом або на іншого суб’єкта господарювання (перед яким у виробника електричної енергії чи оптового постачальника немає заборгованості).

Разом з тим, постачальники електричної енергії за регульованим тарифом, які мають заборгованість за електроенергію, не обмежені в реалізації свого права на застосування угод переведення боргу згідно з нормами цивільного законодавства в усіх інших випадках.

Згідно ст. 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Відповідно, при укладанні договору переведення боргу змінюється суб’єктний склад зобов’язання, а саме боржник, однак залишається незмінним зміст зобов’язання – права та обов’язки сторін. Отже, всі зобов’язання за договором, в тому числі й обов’язок здійснювати розрахунки, переходять до нового боржника.

З урахуванням норм цивільного законодавства, спираючись на аналіз Закону України “Про електроенергетику” можна зробити висновок, що можливість заміни боржника в зобов’язанні по оплаті електричної енергії іншою особою, незважаючи на те, чи є ця особа членом Оптового ринку електричної енергії України, чинним законодавством України не обмежується та не забороняється. Отже, переведення боргу з одного постачальника електричної енергії за регульованим тарифом на іншого постачальника електричної енергії за регульованим тарифом або на іншого суб’єкта господарювання не буде суперечити чинному законодавству України.

Вважаємо, що у разі переведення боргу за електроенергію з метою його подальшого погашення через застосування механізмів, передбачених Законом № 2711, до умов такого переведення необхідно застосовувати умови п. 7.3 ст. 7 Закону №2711, тобто, дотримуватися зазначених у цьому пункті вимог.

4. Чи необхідно, при укладенні договорів про організацію взаєморозрахунків відповідно до Постанови КМУ № 705 від 22.05.2006 року, керуватися нормами Закону № 2711?

Стаття 7 Закону № 2711 визначає особливості проведення взаєморозрахунків для погашення заборгованості, передбаченої цим Законом. Відповідно до п. 7.4. ст. 7 Закону №2711 проведення взаєморозрахунків на умовах, визначених цим Законом, за участю бюджетів усіх рівнів дозволяється лише на суму заборгованості, що виникла з причин:

- неповного фінансування передбачених державним та/або місцевими бюджетами видатків для розрахунків за енергоносії, спожиті підприємствами, організаціями та установами, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів;

- неповної оплати видатків, передбачених бюджетами всіх рівнів на фінансування пільг та субсидій, встановлених законодавством відносно оплати за енергоносії;

- невиконання зобов'язань з оплати енергоносіїв державними та комунальними підприємствами, у тому числі через невідповідність тарифів на електричну, теплову енергію та газ, що спожиті такими підприємствами, вартості товарів, робіт, послуг, які вони реалізовували, виконували або надавали в межах своєї господарської діяльності, за умов, що величина такої вартості визначалася або встановлювалася органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

Згідно з абз. 2 п. 1 Постанови КМ України № 705 від 22.05.2006 року, погашення заборгованості з різниці в тарифах провадиться за рахунок надходжень від погашення податкової заборгованості підприємств, які надавали такі послуги (далі - надавачі послуг), або їх кредиторів, що утворилася на 1 липня 2005 р., та виконання додаткових податкових зобов'язань, які виникають у результаті виконання статті 116 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", з урахуванням Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

Системний аналіз наведених норм надає підстави для висновку про те, що у разі відповідності заборгованості, погашення якої здійснюються за договором про організацію взаєморозрахунків відповідно до Постанови КМ України №705, усім критеріям заборгованості згідно з Законом №2711, погашення такої заборгованості повинно здійснюватися з урахуванням вимог Закону №2711.

5. Чи дозволяється у разі наявності в межах заборгованості рівних сум заборгованості проведення розрахунків між: оптовим постачальником електричної енергії та суб’єктами господарської діяльності – кредиторами оптового постачальника електричної енергії, які не є виробниками електричної енергії, але заборгованість перед ними виникла у зв’язку з продажем товарів, а саме, електроенергії?

Відповідно до пп.7.1.1 п.7.1 ст.7 Закону №2711, у разі наявності в межах заборгованості рівних сум заборгованості, що підтверджені за встановленим порядком, дозволяється проведення взаєморозрахунків між споживачами електричної енергії та енергопостачальниками, енергопостачальниками та оптовим постачальником електричної енергії, оптовим постачальником електричної енергії та виробниками електричної енергії, виробниками електричної енергії та суб'єктами господарської діяльності - кредиторами виробників електричної енергії, підприємствами паливно-енергетичного комплексу та бюджетами всіх рівнів і державними цільовими фондами, бюджетами всіх рівнів та суб'єктами господарської діяльності.

Разом з тим, п.7.3 ст.7 Закону №2711, встановлено, що для розширення сфери застосування механізму проведення взаєморозрахунків для погашення заборгованості за електричну енергію дозволяється переведення заборгованості за електричну енергію в порядку, визначеному чинним законодавством, у межах сум заборгованості, підтвердженої на розрахункову дату, з одного суб'єкта господарської діяльності - споживача електричної енергії на іншого суб'єкта господарської діяльності за умови, що останній має грошові вимоги в сумі, що дорівнює кредиторській заборгованості споживача електричної енергії, до оптового постачальника електричної енергії або виробника електричної енергії і такі грошові вимоги виникли у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) до розрахункової дати.

Як вбачається з наведених вище норм Закону №2711, пунктом 7.1 встановлені загальні умови проведення взаєморозрахунків між учасниками розрахунків. Пункт 7.3 Закону №2711 містить спеціальну норму, яка регулює правовідносини в сфері розрахунків за електроенергію та визначає можливість особливого порядку проведення взаєморозрахунків для погашення заборгованості за електричну енергію. Так, пунктом 7.3 допускається зміна передбаченого п.7.1.1 Закону ланцюжку проведення взаєморозрахунків для погашення заборгованості за електричну енергію, що надає підстави вважати, що проведення взаєморозрахунків в порядку, наведеному у питанні, буде відповідати чинному законодавству України, за умови додержання всіх вимог п.7.3 ст.7 Закону №2711, а саме, здійснення переведення боргу зі споживача електричної енергії на кредитора оптового постачальника енергії.

6. Чи права вимоги до суб’єкта господарської діяльності, що має заборгованість за електричну енергію суб’єктом господарської діяльності, що має грошові вимоги в сумі, що дорівнює кредиторській заборгованості споживача електричної енергії, до оптового постачальника електричної енергії або виробника електричної енергії і такі грошові вимоги виникли у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) до розрахункової дати?

На нашу думку, взаєморозрахунки для погашення заборгованості за енергоносії на умовах Закону №2711 може бути проведено лише в межах встановленого ланцюжку суб’єктів і при дотриманні порядку, визначеного в п.7.1 ст.7 Закону №2711.

Єдине виключення з цього правила встановлює п.7.3 ст.7 цього Закону, який дозволяє в певних умовах здійснювати переведення боргу.

Можливість проведення взаєморозрахунків за цим Законом за умови відступлення права вимоги одного суб’єкта господарського діяльності іншому суб’єкту господарської діяльності Законом №2711 не передбачена. Це надає підстави стверджувати, що проведення таких взаєморозрахунків в межах процедури погашення заборгованості, передбаченої Законом №2711, буде суперечити нормам цього Закону.

V. ПИТАННЯ ПРОВЕДЕННЯ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ БОРГУ

1. Чи є правомірним укладання договорів реструктуризації боргу учасниками розрахунків, які були виключені з Реєстру підприємств ПЕК, зі своїми кредиторами на підставі пп. 10.2.2. п. 10.2. ст. 10 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» № 2711 від 23.06.2005 р.?

Метою Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» № 2711 від 23.06.2005 р. є сприяння поліпшенню фінансового становища підприємств ПЕК, запобіганню їх банкрутству шляхом урегулювання процедурних питань та впровадження механізмів погашення заборгованості. Для участі у процедурі погашення заборгованості шляхом застосування механізмів, визначених цим Законом, підприємство паливно-енергетичного комплексу повинно прийняти відповідне рішення щодо участі у процедурі погашення заборгованості та пройти реєстрацію шляхом внесення цього підприємства до Реєстру (п.3.1. ст. 3 вищевказаного Закону).

Отже, передумовою застосування механізмів погашення заборгованості на підставі Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» № 2711 від 23.06.2005 р. є прийняття рішення підприємством ПЕК про участь у процедурі погашення заборгованості шляхом застосування механізмів, визначених Законом № 2711, з наступним включенням такого підприємства до Реєстру підприємств ПЕК.

Враховуючи зазначене, можна зробити висновок, що підприємство ПЕК, виключене з Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, не має правових підстав укладати зі своїми кредиторами договори про реструктуризацію заборгованості з використанням механізмів, визначених Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» № 2711 від 23.06.2005 р.

Разом з тим, підприємство ПЕК, виключене з Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, має можливість укласти договір реструктуризації заборгованості на підставі норм цивільного законодавства.

Звертаємо увагу, що положення пп. 10.2.2 п. 10.2. ст. 10 «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» № 2711 від 23.06.2005 р. не регулюють вказану в запиті ситуацію, оскільки норми пп. 10.2.2 ст. 10 зазначеного вище Закону надають право кредиторам підприємств ПЕК на розстрочення їх податкового боргу, за умови укладення ними договорів реструктуризації заборгованості з підприємствами ПЕК, які внесені або були внесені до Реєстру (мається на увазі, що підприємства ПЕК були внесені до Реєстру на момент укладання договору).

2. Які наслідки реструктуризації заборгованості за енергоносії з урахуванням статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині нарахування додаткових податкових зобов’язань (пені та штрафних санкцій)?

Відповідно до п.п. 12.1.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі – Закон про прибуток) платник податку - продавець зобов'язаний збільшити валовий дохід відповідного податкового періоду на суму заборгованості (її частини), попередньо віднесеної ним до складу валових витрат згідно з підпунктом 12.1.1 цього пункту або відшкодованої за рахунок страхового резерву згідно із пунктом 12.3 цієї статті, у разі коли протягом такого податкового періоду відбувається будь-яка з подій, визначених цим підпунктом, зокрема, коли сторони договору у досудовому порядку досягають згоди щодо продовження строків погашення заборгованості чи списання всієї суми заборгованості або її частини (крім випадків укладення мирової угоди в межах процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, визначених законом)

В ч. 5 п.п. 12.1.2. Закону про прибуток передбачено, що на суму додаткового податкового зобов'язання, розрахованого внаслідок такого збільшення, нараховується пеня у розмірах, визначених законом для несвоєчасного погашення податкового зобов'язання.

Разом з тим, з метою сприяння поліпшенню фінансового становища підприємств паливно-енергетичного комплексу, запобіганню їх банкрутству шляхом урегулювання процедурних питань та впровадження механізмів погашення заборгованості було прийнято Закон України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» № 2711 від 23.06.2005 р. (далі – Закон № 2711), який є спеціальним нормативним актом, що має переважну силу поряд з іншими нормативними актами для підприємств паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.

В п. 10.5 ст. 10 Закону № 2711 чітко встановлено, що реструктуризована заборгованість не підлягає індексації, на неї не нараховуються пеня, штрафні та інші фінансові санкції, крім випадків розірвання договору про реструктуризацію заборгованості, укладеного відповідно до цього Закону.

Пеня, передбачена підпунктом 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не нараховується на додаткові податкові зобов'язання, розраховані внаслідок збільшення валових доходів підприємств паливно-енергетичного комплексу, що внесені до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості (далі – Реєстр), при укладанні договорів про реструктуризацію заборгованості.

Крім того, «Прикінцевими положеннями» Закону № 2711 було внесено зміни до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зокрема, доповнено ст. 22 Закону про прибуток пунктом 22.31, яким встановлено, що на період дії процедури погашення заборгованості згідно із Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» для платників податків - учасників розрахунків, визначених цим Законом, порядок оподаткування їх прибутку визначається з урахуванням особливостей, встановлених Законом. Також встановлено, що норми статті 12 Закону про прибуток не поширюються на заборгованість, до якої застосовується механізм списання на умовах, визначених Законом № 2711.

Вищевикладене дозволяє дійти висновку, що на реструктуризовану заборгованість не буде нараховуватись пеня та інші штрафні санкції, а також не буде нараховуватись пеня на додаткові податкові зобов'язання, розраховані внаслідок збільшення валових доходів підприємств паливно-енергетичного комплексу, що внесені до Реєстру, при укладанні договорів про реструктуризацію заборгованості.